А. Ленгле
відкрита лекція
березень 2017 р.
Що робить наше життя цінним?
Значення цінностей, почуттів і стосунків для того,
щоб доростити любов до життя.
частина 1
Тема, про яку ми сьогодні говоритимемо, важлива не лише для власного життя — вона також має значення для тих, хто викладає, хто працює з дітьми, адже дуже важливо — навчити дітей любові до життя або зміцнити їх у цьому. Але, на жаль, діти іноді сприймають перебування в школі чи дитячому садку як щось, що забирає у них радість життя. Іноді діти виходять зі школи зламаними. Проте діти повинні в школі навчитися знаходити інтерес до цього життя. Вони мають уміти дати себе зворушити тим, що є прекрасного й цікавого в цьому житті, щоб жити своє життя з цікавістю.
Отже, сьогоднішня тема звучить так: що робить життя цінним?
Ми говоримо тут про наше особисте ставлення до життя. Це — глибоко індивідуальне питання, і жоден учитель не може дати на нього готову відповідь. Лише кожен з нас сам — у своєму досвіді, у своїй щоденній присутності — може знайти власну відповідь, бо саме ми живемо цим життям і ставиио собі це запитання. Я є тут, я живу — але що це означає для мене особисто? Це можу відчути тільки я. І кожна людина це відчуває. Як це — для мене особисто — жити тут, у цьому місці, у цій сім’ї, з цим тілом, з цими особистими рисами, які в мене є? Чи я відчуваю, що я живу? Щодня, щогодини я переживаю своє життя. Це відбувається і зараз. Більше того, саме цей момент тут, це «зараз» — і є моє життя. У мене немає іншого життя, ніж те, яке відбувається зараз.
Загалом кожен із нас прагне для себе доброго життя. Ми хочемо бути щасливими. Але що таке щастя? Існують дуже різні уявлення про це. Якщо людина страждає від незадоволених потреб, то щастям для неї стає саме їхнє задоволення. Той, хто мучиться від безсоння, щасливий, коли може спокійно спати. А той, хто страждає на астму, відчуває щастя, коли може вільно дихати. Але коли немає явних страждань, пов’язаних із нестачею чогось, тоді вже не так просто зрозуміти, що таке щастя. Що тоді стає нашим орієнтиром? Тут важливо вміти відчувати. Без зв’язку з власними почуттями ми не здатні стати по-справжньому щасливими. Тому так важливо замислитися і поговорити про те, що означає — відчувати.
Тема щастя не є головною темою нашої сьогоднішньої зустрічі, тому я лише коротко відповім на запитання про те, що ми могли б мати на увазі під словом «щастя». Щастя — це коли я у згоді з собою, коли в мені є внутрішня гармонія з тим, що я роблю, коли я живу з внутрішнім «так». Коли щодо багатьох речей у моєму житті я відчуваю: «так, я живу», «так, це мені відповідає», «так, це правильно для мене». Бути у стосунках, обирати професію, зустрічатися у вільний час із друзями — не тому, що я мушу, а тому, що це справді має для мене цінність.
Щастя — це коли я живу так, що те, що я роблю, мене наповнює. Коли я у мирі з собою. Ми всі прагнемо бути щасливими, але основою для цього є добре життя. Власне, саме словосполучення «добре життя» звучить досить скромно. Добре життя — це, можливо, ще не саме щастя, але це — ґрунт, на якому щастя може вирости. Добре життя — як зручне ліжко для сну: якщо ліжко гарне і зручне, я зможу краще спати — і тоді сон стане радістю. Дбати про те, щоб життя було добрим — це необхідна передумова для повноцінного, наповненого існування.
Питання про добре життя — це насамперед філософське питання. Задовго до появи психології саме філософи розмірковували над ним. Це можна навіть назвати основним запитанням філософії: що потрібно для того, щоб життя було добрим?
Ще 2500 років тому Платон вважав, що найвищим благом є не просто саме по собі життя, а саме добре життя. Адже можна жити й водночас бажати смерті — наприклад, коли людина тяжко хвора і страждає від сильного болю. У такому випадку саме по собі «бути живим» уже не є благом. Метою є не будь-яке існування, а саме добре, повноцінне життя. Для Платона доброю була та людина, яка благородна і чинить справедливо. Платон, як відомо, був ідеалістом.
Інший давньогрецький філософ, Демокрит, був реалістом. Для нього добра, гідна життя — це евтюмия, тобто стан доброго настрою, задоволення, радості. Якщо я переживаю добрі почуття — тоді й моє життя є добрим.
А от Аристотель, який також був реалістом, але водночас ближчим до Платона, говорив про евдемонію (від грецького еў — благо, і даймоніон — дух). Тобто добре життя — це життя з добрим духом, коли ти прагнеш до чогось гарного, коли хочеш зробити щось добре, коли бачиш у цьому сенс. І саме тоді життя стає добрим.
Хотілося б згадати ще двох філософів. Римський мислитель Сенека вважав, що найвище благо в житті — і формулював це дуже психологічно — це гармонія душі з самою собою. Марк Аврелій, філософ на римському троні, теж розглядав добре життя з психологічної перспективи: для нього це автаркія, тобто самодостатність. Якщо мені достатньо самого себе, якщо я перебуваю з собою у добрих стосунках, якщо мені добре з собою — це і є добре життя. Це дуже близько до думки Сенеки про гармонію душі з самою собою.
Якщо греки ще мислили досить абстрактно, то римляни вже були більше психологічними й практичними. Згодом у філософській традиції добре життя почали пов’язувати насамперед з етичною поведінкою — особливо якщо згадати Іммануїла Канта, який бачив його в моральності. У християнстві ж добре життя ототожнювалося з вірою.
****
Я зробив таке вступне зауваження, щоб ми могли усвідомити: тема нашої сьогоднішньої зустрічі — це тема всієї історії людства. Ми всі народжуємося і всі стоїмо перед одним і тим самим завданням — формувати власне життя. Це життя нам довірене, воно нам вручено. І ми несемо за нього відповідальність. І знову й знову перед нами постає питання: що я зроблю зі своїм життям? Чи піду я на лекцію, чи проведу вечір перед телевізором, чи зустрінуся з друзями? Ми постійно творимо своє життя. І тому великою мірою саме від нас залежить, чи буде наше життя добрим, чи ні. Життя вдається лише тоді, коли ми його любимо. Нам потрібні позитивні стосунки з життям — інакше ми його втрачаємо.
Але як я можу полюбити життя? Що я можу для цього зробити? Як я можу зростати в цій любові, як можу її зміцнювати? І як ми можемо навчати цього дітей, щоб вони ще краще могли це здійснювати?
Давайте підійдемо до цього так. Запитаймо себе: що робить моє життя добрим? Тут і тепер. Сьогодні. Чи є моє життя добрим? Можливо, ми поки що надто рідко ставили собі це пряме запитання: життя, яке я маю зараз, — воно добре? Чи можу я сказати: так, у мене добре життя? Ймовірно, багато хто сказав би: «Так, моє життя непогане. Але могло б бути й кращим. Якби в мене був ще мільйон доларів, воно, звісно, стало б кращим. Або якби мій друг чи моя подруга мене любив (любила)».
Так, у цьому справді багато правди. Те життя, яке ми проживаємо, ніколи не буде ідеальним. Ми завжди будемо уявляти собі щось краще. Але чи дійсно воно стане кращим, якщо у мене з’явиться мільйон доларів? У нашій уяві це може здаватися правдою. Але що б це насправді змінило? Так, я міг би більше подорожувати, але чи змінилося б щось у мені самому? Я міг би купувати собі гарніший одяг, але чи стали б від цього кращими мої стосунки з батьками? А саме ці стосунки нам потрібні, саме вони формують нас, впливають на наше життя. Без добрих стосунків ми не зможемо мати доброго життя.
Є багато речей, які ми можемо купити, але є й такі, які купити неможливо. Ми можемо придбати ліжко, але не сон. Ми можемо купити секс, але не любов. І все те, що справді важливе в житті, не продається.
Чи маю я добре життя? Я можу уявити собі життя ще краще. Але якщо придивитися до того, що я вже маю, — чи є це цінним? Чи, можливо, я відчуваю, що чогось справді важливого мені бракує? Австрійський поет Стефан Цвейґ якось сказав: «Багато людей є щасливими, але мало хто знає про це». Може, я вже більш щасливий, ніж сам це усвідомлюю.
У мене був такий досвід. У нас маленькі діти, треба багато працювати, а в дітей піднімається температура, вони не дають нам спокою, і все це дуже виснажливо. Іноді хочеться відправити дітей на Місяць. Або з партнером щось іде не так. Можливо, ми добре розуміємо одне одного, але щось у наших стосунках знову і знову доводить мене до відчаю. А коли через двадцять років подивитися на це все і погортати старі фотографії, виникає таке тепле відчуття, і думаєш: «Який це був щасливий час!». Ось так виглядає людське щастя. Тобто навіть коли ми перебуваємо у щасті, коли маємо добре життя — у ньому все одно є страждання, обмеження, проблеми. Якщо я чекатиму того дня, коли проблем не буде, — то доброго життя в мене не буде ніколи. У доброму житті завжди є проблеми — ми маємо дивитися на це реально. Але саме обходячись із цими труднощами, я можу жити так, щоб мати внутрішню згоду.
Чого мені бракує для доброго життя? Давайте запитаємо себе ще конкретніше: чи був сьогодні добрий день? Що надало цінності сьогоднішньому дню? Якщо сьогодні я зустрів свою кохану людину, якщо мав приємну розмову з кимось, якщо сьогодні мій день народження, і я його добре відзначив — тоді ми скажемо: так, це був добрий день. Якщо сталося щось особливе. Але особливі події трапляються не щодня, а більшість днів — звичайні.
А чи може життя бути добрим у звичайний день? Це вже питання чутливості, уважності. Сьогодні зранку я прийняв теплий душ. Хіба це не добре — мати можливість прийняти душ, відчути на собі струмінь теплої води? Я випив каву на сніданок. Протягом усього дня мені не довелося страждати від голоду. Я можу ходити, я можу дихати, я досить здоровий. Існує так багато елементів, які надають цінності моєму життю. І, власне кажучи, ми по-справжньому усвідомлюємо це тільки тоді, коли втрачаємо.
Один мій друг, який по пів року живе в Кенії, розповідав мені, що саме там він уперше по-справжньому відчув цінність теплого душу. Він проводив багато часу в сільській місцевості, де протягом багатьох днів не було можливості помитися — хоча до цього він приймав душ щодня. Коли ми чогось позбавлені, виникає контраст. І тоді ми краще відчуваємо цінність буденного. Але ми й зараз можемо, певною мірою, повернутися до цих речей, бути уважнішими до них. Зупинитися на мить і сказати собі: ось я зараз іду в душ, я це роблю. А коли приймаю душ — помітити, як я себе почуваю в цей момент. Як я себе почуваю, коли п’ю каву?
Далі буде