А. Ленгле
відкрита лекція
березень 2017 р.
Що робить наше життя цінним?
Значення цінностей, почуттів і стосунків для того,
щоб доростити любов до життя.
частина 2
Попередня частина дає загальне уявлення про те, як ми можемо наблизитися до доброго життя. ці речі, які я щойно перелічив, ми називаємо цінностями. Цінністю є все те, що є добрим для мене. Або що є добрим для іншого. І в ширшому формулюванні: цінності — це ті змісти або речі, які підсилюють життя, які сприяють життю. Якщо я щось переживаю як цінність, тоді мені легше сказати життю «так».
Під час зустрічі я можу говорити зі своїм другом про те, що я переживав учора. Він слухає і висловлює, що думає з цього приводу. Це — цінність. Це робить моє життя трохи кращим. Я можу випити склянку чистої води — і це робить моє життя кращим. Це також цінність, маленька цінність. А якщо людина відчуває спрагу або помирає від спраги, тоді ця цінність стає величезною.
Я переживаю стосунки зі своїм партнером. Те, що партнер є, що я його люблю, а він любить мене. Це теж цінність. Цінностями можуть бути як дрібні речі, так і найвеличніші. Для релігійних людей найбільшою цінністю є Бог. Цінність — це те, що посилює в мені бажання сказати життю «так». Таким чином, вони підсилюють мої фундаментальні стосунки з життям. Адже фундаментальною цінністю всіх цінностей є цінність самого життя. Наприкінці свого виступу я ще повернуся до цієї думки.
Підсумуймо. Усе, що є для мене добрим або корисним, — це цінність. Замість слова «цінність» ми можемо вживати слово «благо». Як благо ми сприймаємо те, що добре, те, що сприяє життю. Тому цінності — це своєрідна духовна пожива. Цінності зміцнюють нас. Тож ми маємо звертати увагу на те, щоб у нашому щоденному житті було якнайбільше переживань, пов’язаних із цінностями. І в усьому, що ми робимо, варто запитувати себе: чи є в цьому цінність? Що в цьому живить моє життя? Можливо, ця доповідь має цінність, якщо вона допомагає прояснити й поглибити наше ставлення до життя.
****
Цінності потрібні нам не лише як пожива для нашого життя, а й для того, щоб бути готовими до дій. Кожна дія випливає з певної цінності. Кожна дія — це рішення. Якщо я дію, я тим самим говорю: «Я хочу це зробити». Наприклад, прийти сюди — це дія. Зателефонувати мамі — теж дія. Я роблю це, тому що хочу. Це і називається діяти — робити те, що я хочу робити. Але я не можу чогось хотіти, якщо не бачу в цьому цінності.
Яка цінність у тому, щоб зателефонувати мамі? Потішити її. Або дізнатися, як у неї справи. Я можу також подзвонити, тому що вона цього чекає від мене, і я відчуваю певний тиск. А може, навіть страх, що якщо я не подзвоню, наші стосунки зіпсуються. Тоді я теж дзвоню. Але що в такому випадку є цінністю? Тоді мені вже не радісно чути її голос чи дізнаватися, як вона почувається. І не радісно від того, що вона зрадіє дзвінку. Якщо я телефоную під тиском, то просто виконую формальний обов’язок. І єдина цінність у цьому — те, що в мене стане менше страху, менше напруження. Але цього замало.
Отже, ми бачимо, що щось може бути для нас цінністю, а може перестати нею бути, якщо з’являється тиск. Якщо я дію, значить, я чогось хочу — тобто переді мною постає певна цінність. Але цінність може бути дуже маленькою і насправді не мати глибокого зв’язку з тим, що я роблю. Дзвінок мамі лише для того, щоб зменшити страх чи напруження, — це не справжня цінність. У цьому випадку я дію частково невільно. Звісно, я можу цього не робити, але наслідки можуть мати ще меншу цінність, ніж сам вчинок.
****
Ми переживаємо цінності, виходячи з двох основ: щоб відчути, що моє життя чимось підживлюється, чимось зміцнюється. Тому важливо дарувати собі приємні переживання та події. Або ж — робити те, що приносить задоволення, те, що нам цікаво, коли нам добре. Завдяки цьому життя набуває повноти, проймається цінностями. І нам потрібні цінності, щоби бути здатними діяти. Діяти — означає щось робити, бажаючи цього і приймаючи рішення на його користь.
У цінностях завжди є велика частка «мене самого». Навіть якщо я подарую комусь 10 євро — це матиме цінність лише тоді, коли я відчуваю радість, коли розумію, що ці 10 євро можуть допомогти колезі чи нужденному. У їхніх руках вони матимуть більшу цінність, ніж якби залишилися в мене. І тоді я можу радіти тому, що зробив цей подарунок. Тобто щось має бути добрим і для мене, щоби стати цінністю. Якщо це добре лише для іншого, але не для мене — це вже не екзистенційна цінність.
Багато людей роблять щось заради іншого: відмовляються від чогось, жертвують собою — заради дітей, друга, батьків, партнера. Але готувати їжу або займатися сексом лише заради партнера — недобре (ну, один раз — можливо, і нормально, але якщо це повторюється, то відбувається втрата, виснаження). Це повинно бути добрим і для мене також — інакше цінність зникає. Такий шлях не буде довгим і добрим, якщо постійно тільки віддавати. Мені теж потрібне добре життя поруч із дітьми, батьками. І це не егоїзм — це симетрія цінностей. Щось не може бути добрим для тебе, якщо водночас це не є добрим і для мене.
Батьки жертвують своїм життям заради дітей: відмовляються від відпустки, щоб збудувати будинок, щоб діти могли подорожувати. Але якщо для самих батьків їхні вчинки не були чимось добрим, що тоді? Тоді вони починають дорікати дітям: «Ми заради тебе все зробили, а ти тепер такий невдячний». Тобто вони кажуть: «Оплати рахунок. Будь вдячним і зроби щось для мене». Але якщо з’являється тиск, цінність втрачається. Виходить, що батьки шантажують дітей. І діти таких батьків найчастіше не бувають вдячними. А чому? Бо вони й самі охочіше мали б таких батьків, які дбали б і про власне добре життя. Я ж не хочу мати батьків, у яких через мене немає доброго життя. І діти мають рацію, коли не відчувають вдячності — бо помилка була з боку батьків. Вони обійшли самих себе. Вони не прожили необхідну симетрію цінностей, яка передбачає: щось, люба дитино, може бути добрим для тебе тільки в тому разі, якщо це так само добре і для мене. Якщо я радію з того, що можу від чогось відмовитися, що можу щось зробити для тебе, — тоді це і мені щось дає як батькові чи матері. Тоді я переживаю цінність власного вчинку. Але якщо цього відчуття в мене немає, я відчуваю спустошення — і виникає потреба у вдячності. Батьки починають відчувати, що їм чогось бракує, і хочуть отримати це від дітей.
Проте якщо я відчуваю цінність того, що роблю, якщо це добре і для мене — тоді мені не потрібна вдячність. Звісно, я зрадію, якщо мені подякують, але винагороду я вже отримав у сам момент дії. І це не слід плутати з егоїзмом. Егоїзм — це коли я дію, не зважаючи на інших. Наприклад, я хочу зараз приготувати сосиски, хоча ніхто з родини не хоче їх їсти сьогодні, — але зрештою всім доводиться їх їсти. Тобто я поводжуся егоїстично, коли не зважаю на бажання інших і бачу лише власні потреби, коли дію ніби за рахунок інших.
Переживання цінності живить мене, дає мені відчуття повноти, збагачує мої почуття, зміцнює мій зв’язок із життям і водночас є основою цього зв’язку.
Ще одна думка на цю тему: на рівні переживання ми відчуваємо, що цінності — це наче магніти. Вони мене ваблять. Захоплива книжка, друзі — мене тягне туди, я хочу прочитати цю книжку, хочу з’їсти цей пиріг, хочу побачити своїх друзів. Цінності нас притягують.
Спробуйте запитати себе: що в цю мить мене приваблює? Куди мене тягне зараз? Де я зараз переживаю цю магнетичну силу? Це щось, що мені подобається, що я люблю, що мене цікавить. Якщо я давно не бачив когось або чогось не відчував, виникає певна туга. Наприклад, давно не був на концерті чи на фітнесі. Що мене приваблює, куди мене тягне?
По-друге, коли ми переживаємо щось як цінність, ми хочемо залишатися поруч із цим.
У нас виникає прагнення до повторення в часі. Якщо щось є для нас цінним, ми з радістю знову й знову йдемо до фітнес-клубу, зустрічаємося з дорогим другом, залишаємося у стосунках. Якщо стосунки з кимось є для мене цінністю, я хочу, щоб у них було майбутнє. Якщо ми переживаємо щось як цінність, то природно виникає бажання, щоб це тривало, щоб була перспектива, продовження.
І третій аспект переживання цінності.
Окрім почуття притягнення і бажання продовження у часі, у нас також виникає бажання бути внутрішньо близькими до цієї цінності, дозволити їй торкнутися нас. Якщо це гарна музика — ми хочемо ніби ввібрати її в себе. Якщо смачна їжа — хочемо її по-справжньому скуштувати. Ми хочемо обійняти та поцілувати друзів, щоб пережити близькість. Ми прагнемо внутрішньо наповнитися тим, що переживаємо як цінність.
Ми також можемо плекати цінності.
Свято — це форма піклування про цінність. Наприклад, коли ми святкуємо день народження: яка ж це цінність — що саме в цей день ти з’явився на світ! Коли ми відзначаємо успішну здачу іспиту, ми святкуємо досягнення й те, що життя триває.
Ми святкуємо лише цінності.
Ми також піклуємося про цінності тоді, коли насолоджуємося ними.
Насолода — це тренування в поглиблення цінності. Адже є так багато речей, якими ми можемо насолоджуватись: м’яке повітря настання весни, смачна їжа, розмова, звісно ж, мистецтво. Або просто присутність іншої людини.
Як відбувається насолода? Для цього нам потрібні почуття.
далі буде.